Традиції та технології народного будівництва на Буковині в першій половині ХХ століття

В наших селах на Буковині можна зустріти будинки, яким понад 100 років. В них були вкладені традиції та технології будівництва давніх часів. Завітаємо до минулого, щоб краще зрозуміти сучасне. Буковинське село століття назад можна було впізнати за турботливо збудованими хатами в гармонійному поєднанні з місцевим ландшафтом. Вони наче писанки, такі гарні, з невеликими віконцями, покриті очеретом. Біля них цвітуть дерева, чути гул бджіл, спів пташок. Ранішнє сонце освітлює своїми променями білі фасади хат, неначе запрошує: «Заходь до мене!» Занурившись в минуле нашого краю, стає зрозуміло, що в свідомості людей хата є не лише  для проживання, а й сприймається як місце правди та сили. Недаремно в народі кажуть: «Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха», «Не взявшись за сокиру, хату не збудуєш», «У своїй хаті і кутки допомагають». Люди вірили, що хата – це живий організм. Тому велику увагу приділяли вибору місця для будівництва. Оселя мала слугувати не одному поколінню родини.

Основні вимоги для майбутньої  будови:

• віддаленість житла від дороги;
• розташування хати відносно сторін світу;
• врахування напрямку пануючих вітрів;
• хата, господарські будівлі, город повинні виходити до річки, ставка, долини;
• будувати потрібно на підвищенні або в сухих місцях ділянки;
• будували там, де охоче лягала худоба на відпочинок;
• висівали жито на місці майбутньої хати, рясні сходи свідчили, що життя буде дружнім і гарним.

Розглянемо на реальному прикладі застосування технологій народного будівництва в селі Дубівці на Кіцманщині. Ця будівля є трьохкамерною і складається із сіней (хороми, коридор), великої хати (гостьова), малої хати, в якій була піч, що слугувала для приготування їжі, корму для худоби, опалення приміщення та зберігання тепла.

Для зведення будівлі застосовували природні матеріали – глину, деревину, очерет. Основним матеріалом було дерево, яке заготовлювали в зимовий період. В цей час воно міцне і тверде. Процес роботи із деревиною охоплював декілька етапів: зрізування, вибір, обробка та зберігання. Деревина має великі теплоізоляційні властивості, не пропускає холодне повітря та не випускає тепло із приміщення, забезпечує комфортну температуру всередині хати при малих енерговитратах. Для дерев’яних зрубів використовували кругляк ялини або смереки діаметром 15-18 см, який привозили на об’єкт та очищали від кори і складували у штабеля. Щоб колоди не розтріскувались, по краях залишали кору шириною 10 см, а торці зафарбовували глиняно- вапняним розчином (або глиняним).

Для будівництва замовляли майстрів, які починали роботу навесні, щоб до настання холодів влаштувати покрівлю хати. Зведення будівлі займало  1-2 роки, враховуючи технологічні перерви. Такий період необхідний для осідання стін. Тому при зведенні оселі враховували  її осідання від 3 – 6% відносно висоти стіни. Це залежало від вологості деревини.

Перед будівництвом хати необхідно було підготувати ділянку. На місці будівництва зрізували родючий шар товщиною 15 см. Проводили планування території, що прилягала до будинку, щоб забезпечити відведення дощових та талих вод. Після цього виносили проект в натуральне положення. За допомогою кілків, мотузки та метра виставляли «єгипетський» трикутник із сторонами 3 м, 4 м, 5 м, що утворював прямий кут будинку. Після перевірки основних розмірів забивали кілки у землю по контуру основних стін.

На закладання будинку збиралася вся родина від найстаршого до найменшого. Під перший кутовий камінь будівлі клали монети, щоб гроші були в новій оселі. Під інші кути закладали жито та шерсть, щоб хата була теплою, а життя щасливим і довгим. В деяких випадках під усі кути хати клали монети. Перший вінець зрубу укладався на каміння постелистої (пласкої) форми, їх розміщували  по кутах та по периметру зовнішніх та внутрішніх стін через 1,2- 1,5 м. Якість каменю при заготівлі перевіряли за допомогою молотка: при ударі дзвінкий звук свідчив про якісний матеріал, а глухий – про вміст глини та інших порід. Зазвичай такий камінь привозили від річки Прут, що тече повз село.

По мірі укладання колод систематично перевіряли горизонтальність вінців рівнем, а відвісом - вертикальність кутів і стін. У місцях укладання вікон та дверей залишали прорізи. Вінці між собою скріплювали прямокутними або круглими шипами довжиною 10-12 см, товщиною 2,5 см та шириною 5 см або діаметром 2,5 см, які розташовували у шаховому порядку на відстані 1,2-2м по вертикалі стіни. На передостанній  вінець стіни вкладали сволок. Сволок – центральна балка в приміщенні, на якій трималася стеля. Він слугував не тільки як основний конструктивний елемент, але мав і сакральне значення. З давніх часів на ньому зображували хрест, вирізьблювали дату спорудження хати, там могли зберігатися церковні книги та цінні документи, лежали пучки лікарських трав та вербові гілки. Балки перекриття стелі перерізом 12х12 см виступали від зовнішньої стіни на 1,2 м.

Сама стеля складалася із дилин, які обгорталися глиняно - солом’яним розчином. Вони загладжувалися глиняним розчином з внутрішньої сторони стелі та зі сторони горища. Технологія нанесення глиняно - солом’яного розчину була трудомістка. Тому для виконання такої роботи влаштовували клаку (толоку), де збиралися родичі та сусіди. Необхідно було попередньо глину замочити водою не менше як на добу. Після цього на глину насипали солому із ячменю і кіньми перемішували до готової консистенції. На стінах всередині та ззовні перед нанесенням розчину забивали заточені клинці (висота 6 см, ширина 2 см, товщина 1 см)  із твердої породи дерева у кожний ряд вінця через 20-25 см. Вони утворювали основу для скріплення розчину зі стіною. Глиняний розчин накидали на стіни вручну і вирівнювали дерев’яними терками-гладилками. Розчин при висиханні утворював теплоізоляційний шар. Таким чином отримували «ефект термосу».

Крокв’яну систему влаштовували із кругляків діаметром 10-14 см, які вкладалися у гнізда мауерлату і з’єднувалися з ним, а верхня частина крокв скріплювалася затяжками. Обрешітку для даху влаштовували із тонких обтесаних на дві сторони кругляків.

Покрівлю даху влаштовували по обрешітці найчастіше із очерету, який заготовлювали  у період від жовтня до квітня. Кращим матеріалом для покрівлі вважався очерет діаметром 6-7мм. Із нього виготовляли палівці- скручений у пучки очерет, який кріпився горизонтальними рядами до обрешітки з напуском. Дах хати був чотирьохсхилий. У той період часу не влаштовували димарів, щоб не платити високий податок (подимне).  Тому у  верхній частині даху влаштовувались димники. Такі хати називали напівкурними. Покрівля слугувала довгі роки, тому що із печі дим виходив на горище та проходив через очерет. Це діяло як антисептик для очерету та крокв’яної системи. До наших часів збереглися елементи такої очеретяної покрівлі. У 1982 році дах хати перероблено на двохсхилий і покритий азбестоцементними хвилястими листами. Всі інші конструктивні елементи є автентичними.

Підлоги в приміщеннях влаштовували глинобитні. Глину вибирали середньої жирності з невисокою вологістю. Її засипали шарами товщиною 6-7 см і ущільнювали ручними трамбовками до тих пір, поки сліди від трамбовки були малопомітними. Для збільшення міцності поверхні підлоги у верхній шар глини добавляли пісок. Останнім етапом у влаштуванні підлоги було стягування рідким розчином глини і дрібного заповнювача.

По завершенню будівництва на дах встановлювали «квітку», що символізувало закінчення будівельних робіт. Ця традиція збереглася і до наших часів. Такі хати, збудовані більше як століття назад, слугують людям і зараз. При правильному підході до їх експлуатації, вони можуть використовуватись ще багато років.

Публікація відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції Build Portal може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.