Мегаполіс, яким керують лише приватні корпорації: як живе місто Ґурґаон

Місто без муніципалітету

Як би виглядало місто без муніціпалітету, яким керують лише приватні корпорації? Щоб отримати відповідь, варто глянути на Ґурґаон в Індії.

Ґурґаон розташований за 30 км від Нью-Делі, столиці Індії. Це одне з найбільш швидкозростаючих міст країни і третє за рівнем доходів на душу населення. У Ґурґаоні розташовані офіси майже половини компаній зі списку Fortune 500, серед яких American Express, General Electric, Motorola, Dell, Microsoft, IBM і Google.

Як так вийшло?

Усе почалося з людини на ім’я Санджай Ґанді, який мріяв про автомобіль індійського виробництва - гордість нації. У сімдесятих уряд хотів зосередитись на розвитку громадського транспорту, але Санджай був сином прем’єр-міністра Індії, тож його мрію швидко почали втілювати в життя. Для будівництва автозаводу було обрано тоді ще невелике селище Ґурґаон недалеко від Делі. Земля тут була значно дешевою і майже нікого з інвесторів не цікавила.

Індійський автомобіль Maruti виявився провальним, але згодом завод і автомарку придбав концерн Suzuki. Справи пішли добре і у вісімдесятих на заводі вже працювало 20 000 мешканців Ґурґаона.

Читайте:

Замість чиновників професійні менеджери та приватні компанії. Що таке "чартерні" міста та чи реально їх створити в Україні

Навколо міста були лише поля, які належали одній людині - міністру штату Харьяна, де і розташований Ґурґаон. Це зіграло неабияку роль у подальших подіях, адже Індія - дуже забюрократизована і корумпована країна, за будь-яке будівництво доведеться сплатити чималу винагороду кожному у довгому ланцюгу узгоджень і прийняття рішень. Проте з землею навколо Ґурґаона все було простіше: на початку 90-х ухвалили рішення про спрощення бюрократичної системи Харьяни і міністр штату легко почав розбудову місто на власній землі.

Незабаром, тут звели свої заводи й офіси компанії Nestle, Coca-Cola, Dell, American Express та інші. Вони обирали Ґурґаон через відсутність бюрократії, розташування неподалік від Делі й міжнародного аеропорту, а також через дешеву робочу силу. Разом з корпораціями до міста прийшла хвиля кваліфікованих працівників, освіченої молоді та «креативного класу».

Делі тоді вже був старим, переповненим і брудним, а в Ґурґаоні забудовники зводили розкішні садиби, багатоповерхівки зі спільними басейнами, клубні будинки і торговельні центри.

Зворотна сторона міської анархії

Фактично Ґурґаон був містом, яке швидко зростало і розвивалося, але юридично його не існувало. Там не було муніципалітету.

Бюрократична порожнеча, крім великих вигод для забудовників, створила унікальні проблеми: хто має відповідати за охорону здоров’я, електро- та водопостачання, каналізацію, прибирання і все інше, що ми звикли отримувати від держави в обмін на наші податки?

Не маючи альтернативи, забудовники взяли всі функції муніципалітетів на себе. У Ґурґаоні приватні фірми обслуговують каналізацію, займаються водо- та електропостачанням, охороною тощо. На перший погляд бізнес впорався з наданням послуг (тим, хто за них сплачує), але лише на перший погляд.

Тільки третина міста об’єднана єдиною каналізаційною системою. Уявіть люксовий житловий комплекс, що не підключений до каналізації.

Рішення знайшлося: девелопери відразу продавали деякі будинки з міні-заводом з переробки стоків. У цих заводів все одно залишаються відходи, тож їх просто вивозять і зливають в річку Ямуна.

Читайте:

Лондон створив інструкцію для забудовників з «різкої зміни» в бік озеленення. Коротко про головне

Інші будинки без міні-заводів збирають стоки в септичні контейнери і відвозять на державні підприємства з очищення або зливають за межами міста. Аналогічно зі сміттям: приватна служба традиційно скидає сміття за межі приватних територій.

Тільки третина жителів має доступ до водогону. Решта купують воду в приватних колодязях.

Ґрунтові води швидко виснажуються і забруднюються (бо сміття і стоки їх отруюють). Брак води компенсують приватні компанії, які направляють в Ґурґаон водовози.

Тільки дві третини електрики поставляється з великої вугільної електростанції поряд. Брак і постійні перебої компенсують приватні компанії. Багато будинків не підключено до великих розподільних мереж, тож для них виробляють електрику за допомогою дизель-генераторів (а вони сильно забруднюють середовище) - ними оснащені практично всі багатоквартирні будинки.

Охорона правопорядку - майже повністю справа приватних компаній (35 000 приватних охоронців проти 4000 поліцейських). Рівень злочинності і вбивств у Ґурґаоні вищий, ніж в Делі і сусідньому Фарідабаді. Компанії-резиденти Ґурґаона наймають приватні охоронні служби для супроводу своїх співробітників.

Читайте:

Берлін планує вдвічі розширити наявну веломережу

У приватної поліції-охорони є ділянки, за межами яких вони не мають жодної влади. Між цими ділянками існують території, які ніким не охороняються.

До 2008 року у Ґурґаоні було всього 14 пожежних машин, хоча уряд вимагав не менше 42 для міста такого розміру. Більше того, їхні насоси могли загасити пожежу лише у будівлі заввишки не більше 40 метрів. Але найвища будівля Ґурґаоні заввишки 300 метрів. Девелоперським компаніям не залишалося нічого, окрім як побудувати власні пожежні станції, що виконують роль квазі-державної служби надзвичайних ситуацій.

Транспортна інфраструктура Ґурґаон примітивна. Муніципального громадського транспорту практично не існує, приватних автобусів не вистачає. Погана якість доріг і величезна кількість машин призводять до постійних заторів. Гарне покриття на дорогах закінчується разом з межами того чи іншого приватного володіння. Дорожня поліція, світлофори і дорожні знаки практично відсутні. Компанії-резиденти наймають приватні автобуси і таксі для своїх співробітників.

У 2014-му в місті було побудовано перше в країні приватне метро (лінія в 5,5 км, розвиток гілки, що зв’язує місто з Делі).

Кожна станція продається з аукціону і отримує спонсора, на честь якого її і називають.

Наприклад, можна призначити зустріч біля станції Vodafone Belvedere, яку збудувала британська телекомунікаційна компанія. Станція виглядає як величезна рекламна інсталяція.

Випадковий суспільний експеримент

У 2008 році Ґурґаон було офіційно визнанно містом - його населення тоді вже перевищувало 1,5 млн мешканців. Ґурґаон формально отримав місцеву владу, але інфраструктуру вже було створене без її участі величезною кількістю розрізнених приватних компаній, які геть не збираються від неї відмовлятись на користь створення єдиної системи.

Впровадження інфраструктури у вже збудованому і заселеному місті - це довгий і дорогий процес переговорів з власниками приватних будинків, офісів і територій, які часто бувають проти будівництва (на заході це явище називають NIMBY - not in my backyard, «тільки не на моєму подвір’ї»).

Ситуація так і не зрушила з місця з появою муніцепалітету. Усе, на що він спромігся - перейменування міста на Ґуруґрам (Gurugram), але це мало хто навіть помітив.

Тим не менш, Ґурґаон вважається престижним містом для життя, сюди приїздять медичні і не тільки туристи, тут багато розкішних готелів тощо. В межах приватних оазисів жити тут приємно, за винятком забруднених повітря і води, спільних для всіх. Та за межами цих територій практично немає спільної впорядкованої інфраструктури, яка б зв’язувала місто докупи.

Незважаючи на всі недоліки, експеримент вже відтворили у західному штаті Індії Махараштра - там побудували приватне місто Лаваса, яке існує без участі жодного муніципалітету. А у 2011 році Афганістан направив делегацію чиновників до Ґурґаона для вивчення його моделі розвитку з метою тиражування елементів у Кабулі.

Читайте:

Нестача матеріалів та підвищення цін стали найбільшими викликами глобального будівництва сьогодення

Модель приватного міста ще не була випробувана за межами Індії, але вона надихнула на такі ідеї як «міста-чартери» Пола Ромера, де міські поселення в країнах, що розвиваються, можуть повністю управлятися іншими країнами або приватними компаніями. Такий собі новий урбаністичний колоніалізм. У Гондурасі, де ця ідея була реалізована, суди швидко відхилили плани, побоюючись, що амбіції компаній можуть підірвати конституцію.

На прикладі Ґурґаона можна чітко побачити, яке місто може породити ніким не контрольований вільний ринок.